© Facebook Viktor Kruglov
Книги, яких не існує: як штучний інтелект створює уявну культуру.
Бібліотекарі бʼють на сполох. Упродовж останніх двох років у США, Канаді та Європі фіксують нове, на перший погляд дивне явище: читачі дедалі частіше звертаються із запитами на книжки й авторів, яких… не існує.
Назви звучать переконливо, автори виглядають цілком реальними, теми — актуальні. Проблема в одному: ці книжки ніколи не були написані й не видавалися. Їх існування вигадав штучний інтелект.
Це не поодинокі курйози й не кумедні помилки. Йдеться про системний ефект, який уже впливає на бібліотечну роботу, освіту, академічну доброчесність і, ширше, на книжковий ринок.
Великі мовні моделі — на кшталт ChatGPT або інших генеративних ШІ — не мають доступу до «істини» у класичному розумінні. Вони не перевіряють каталоги, не звіряють ISBN і не відкривають бібліотечні бази. Їхня логіка інша: вони прогнозують, яке слово або назва мають бути наступними, з огляду на мільйони текстів, на яких вони навчалися.
У результаті виникає феномен так званих галюцинацій - вигадані книжки з правдоподібними назвами, неіснуючі автори або реальні автори, яким приписують тексти, яких вони ніколи не писали, фейкові наукові статті, що виглядають цілком «академічно».
Для користувачів соцмереж без спеціальної підготовки все виглядає дуже переконливою.
Професійні бібліотечні спільноти (зокрема Американська бібліотечна асоціація та галузеві журнали) описують десятки подібних випадків.
Читачі приходять за вигаданими та неіснуючими книжками про штучний інтелект і етику, які «нібито» вийшли у MIT Press або Oxford University Press. Шукають історичні дослідження з дуже правдоподібними назвами й авторами, яких неможливо знайти в Library of Congress та нові книги відомих авторів, яких вони ніколи не анонсували.
Особливо часто такі запити надходять від студентів і молодих дослідників — людей, які звикли довіряти цифровим інструментам і сприймають відповідь ШІ як попередньо перевірене знання.
На перший погляд, ситуація виглядає, як технічна неточність. Насправді наслідки глибші.
По-перше, руйнується уявлення про джерело знання. Якщо раніше помилка в бібліографії була винятком, то тепер вона може бути масовою і відтворюваною.
По-друге, зростає навантаження на бібліотеки й викладачів, які змушені не просто допомагати шукати інформацію, а спростовувати те, чого ніколи не існувало.
По-третє, виникає ризик формування паралельної «уявної культури» — списку книжок, статей і авторів, які живуть лише в текстах, згенерованих алгоритмами.
Іронія ситуації в тому, що чим переконливішим стає ШІ, тим більше зростає потреба у людській експертизі. Бібліотеки, видавці й редактори знову стають фільтрами реальності.
Для книжкової індустрії це несподіваний, але важливий сигнал. Бренд видавця знову набуває значення як маркер якості. Редакційна відповідальність і перевірка джерел стають конкурентною перевагою.
І зростає роль кураторства — добору й пояснення, чому саме ці книжки заслуговують на прочитання.
Приходьте до книгарень та бібліотек. Читайте книжки. Торкайтеся книжок. Відчувайте запах і смак. Вони поки що справжні!
90