©

15 жовтня 2026 року виповнилося сто років від дня народження Мішеля Фуко (1926-1984) — французького філософа, який змінив уявлення про владу, знання та суспільний контроль. У Франції його ювілей відзначають виставками, лекціями, науковими зустрічами й новими книжками. Та інтерес до Фуко не обмежується історією філософії. Його праці допомагають осмислювати проблеми цифрового нагляду, впливу алгоритмів, суспільних норм і людської свободи.  Центральна подія ювілейної програми — виставка Foucault. Une aventure intellectuelle au Collège de France («Фуко. Інтелектуальна подорож у Колеж де Франс»). Вона відкрилася 30 вересня в паризькому Колеж де Франс і триватиме до 15 січня 2027 року. Рукописи, фотографії, аудіо- й відеозаписи та особисті речі філософа розповідають про його роботу в установі, де він викладав у 1970–1984 роках. Виставку організували спільно з Національною бібліотекою Франції; вхід вільний.

Колеж де Франс. 11, place Marcelin-Berthelot, Париж, V округ

До сторіччя Фуко повертаються не лише як до автора відомих книжок, а й як до інтелектуала, чиї погляди змінювалися протягом життя. Національна бібліотека Франції підготувала театральне прочитання його лекції L’Ordre du discours («Порядок дискурсу»; українське видання 1993 року виходило під назвою «Правила промови»). На 2 листопада також заплановано вечір L’Inventaire Foucault, організований спільно з Центром Помпіду. Як повідомляє Le Monde, у Франції до ювілею виходить щонайменше 15 книжок про філософа: дослідження його ідей, біографії, перевидання та раніше не опубліковані матеріали. Така увага свідчить, що його спадщина залишається предметом живих дискусій.

Фуко пропонував дивитися на владу ширше, ніж на право держави віддавати накази або карати. Вона діє також через правила установ, професійні знання, спостереження за людьми та уявлення про те, яка поведінка вважається нормальною. Цей підхід допомагає аналізувати сучасний цифровий світ: від збору персональних даних до алгоритмів, які оцінюють поведінку, пропонують контент або впливають на рішення. Ідеться не про те, що Фуко передбачив появу штучного інтелекту чи соціальних мереж. Радше він залишив інструменти, за допомогою яких можна ставити важливі запитання: хто збирає інформацію про нас, хто визначає правила її використання, чиї інтереси вони захищають і наскільки людина здатна впливати на рішення, що стосуються її життя.

Овальна зала бібліотеки BnF Richelieu

Саме тому Фуко залишається важливим не лише для філософів. Його ідеї застосовують у соціології, політичній теорії, дослідженнях медіа та інших галузях, де вивчають взаємозв’язок влади й знання. У сучасних дискусіях його праці допомагають осмислити, як цифрові технології змінюють відносини між людиною, суспільством та інституціями.

Одна з важливих тем Фуко — те, як суспільство визначає норму й відхилення від неї. У першому томі «Історії сексуальності. Том 1: Воля до знання» він поставив під сумнів поширене уявлення, що достатньо заговорити про заборонену тему, аби звільнитися від її обмежень. На цю суперечність звернув увагу філософ Даніеле Лоренціні в матеріалі Penn Today від 14 жовтня 2026 року. Він пояснює, що Фуко заперечував спрощене уявлення, ніби сама можливість говорити про щось автоматично робить людину вільною. «Фуко прагне заперечити те, що вважає спрощеним уявленням: нібито сама розмова про щось означає, що людина звільняється або стає вільною», — пояснює Лоренціні. Це уточнення важливе для сучасних дискусій про ідентичність і суспільні норми: публічне обговорення проблеми саме собою ще не усуває механізмів влади, які на неї впливають.

Французький антрополог Дідьє Фассен, професор Колеж де Франс, пояснив Le Monde, чому вважає важливим повернутися до спадщини філософа. Говорячи про виставку, присвячену Фуко, він наголосив: «Не вдаючись до докладного тлумачення його праць і не звеличуючи беззастережно їхнього автора, я вважав важливим ушанувати його пам’ять і передусім показати, наскільки його думка залишається актуальною для осмислення численних викликів і серйозних небезпек, перед якими постав наш світ». У цьому зауваженні важливі обидві частини: Фассен закликає не перетворювати творчість Фуко на недоторканний канон, але й не відкидати її значення для сучасності. Йдеться про критичне прочитання, яке дозволяє побачити і силу його думки, і її межі.

Мішель Фуко

Французький філософ Фредерік Гро, дослідник творчості Фуко й редактор його праць, також наголошує на актуальності його ідей:  поняття мікрофізики влади допомагає аналізувати повсякденні механізми контролю, біополітики — взаємозв’язок політичної влади та життя населення, а турботи про себе — питання особистої свободи в умовах постійного інформаційного впливу.

Маніфестації у Парижі, жовтень 2026

Через понад сорок років після смерті Фуко його праці й далі спонукають запитувати, як суспільства формують знання, визначають межі допустимого та впливають на поведінку людей. Його ідеї не варто сприймати як готові рецепти для сучасності. Їхня цінність — у здатності допомагати помічати те, що зазвичай залишається непомітним. Хто визначає, що вважати нормою? Як знання стає інструментом влади? Чи може людина бути вільною в суспільстві, яке постійно її оцінює та класифікує? Сторіччя Мішеля Фуко повертає ці питання в центр інтелектуальних дискусій.

Мішель Фуко

Довідка: Мішель Фуко (Michel Foucault, 1926–1984) — французький філософ, історик і теоретик суспільства, один із найвпливовіших мислителів XX століття. Народився 15 жовтня 1926 року в Пуатьє, Франція. Навчався у Вищій нормальній школі в Парижі, де вивчав філософію та психологію. У 1970 році став професором Колеж де Франс, де очолював кафедру історії систем думки до смерті в Парижі 25 червня 1984 року. Фуко досліджував взаємозв’язок влади й знання, історію психіатрії, в’язниць, суспільних норм і людської сексуальності. Він показував, як інституції та усталені уявлення формують поведінку людей і визначають межі того, що суспільство вважає нормальним. Серед найвідоміших праць філософа — «Археологія знання» (L’Archéologie du savoir, 1969; українське видання — 2003), «Наглядати й карати: народження в’язниці» (Surveiller et punir: Naissance de la prison, 1975; українське видання — 1998, перевидання — 2020), «Правила промови» (L’Ordre du discours, 1971; українське видання — 1993) та тритомна «Історія сексуальності» (Histoire de la sexualité). Її перший том — La Volonté de savoir (1976) — виходив українською під назвами «Жага пізнання» (1997) і «Воля до знання» (2025). Другий том — L’Usage des plaisirs (1984) — видано як «Інструмент насолоди» (1999), третій — Le Souci de soi (1984) — як «Плекання себе» (2000).

Michel Foucault at 100: Why His Ideas Still Matter, According to Scholars

On 15 October 2026, French philosopher Michel Foucault (1926–1984), whose work transformed our understanding of power, knowledge and social control, would have turned 100. Across France, the centenary is being marked by exhibitions, lectures, academic gatherings and new publications. His ideas remain relevant far beyond philosophy, offering ways to examine digital surveillance, algorithmic influence, social norms and individual freedom. A centrepiece of the programme is Foucault. Une aventure intellectuelle au Collège de France (Foucault: An Intellectual Journey at the Collège de France). Opened in Paris on 30 September, the exhibition runs until 15 January 2027. Manuscripts, photographs, audio and video recordings, and personal belongings trace Foucault’s work at the institution, where he taught from 1970 to 1984. Organised in collaboration with the National Library of France, it is free to visit.

The centenary also brings renewed attention to Foucault’s evolving intellectual legacy. The National Library of France has prepared a staged reading of his lecture L’Ordre du discours (The Order of Discourse). An evening event, L’Inventaire Foucault, organised jointly with the Centre Pompidou, is scheduled for 2 November. According to Le Monde, at least 15 books about Foucault are being published in France to mark the anniversary, including new studies, biographies, reissues and previously unpublished material. Foucault understood power as more than the state’s authority to command or punish. It also operates through institutional rules, professional expertise, surveillance and assumptions about what constitutes normal behaviour. His approach offers a framework for examining the digital world, from personal data collection to algorithms that assess behaviour, recommend content and shape decisions.

Foucault did not predict artificial intelligence or social media. Rather, his work helps us ask who collects information about us, who determines how it is used, whose interests are served and how much influence individuals have over decisions affecting their lives. His ideas continue to inform sociology, political theory and media studies  particularly debates about how digital technologies reshape the relationship between individuals, society and institutions. One of Foucault’s central concerns was how societies define normality and deviance. In the first volume of The History of Sexuality, La Volonté de savoir (The Will to Knowledge), he challenged the assumption that speaking openly about a forbidden subject is enough to free us from its constraints. Discussions of sexuality, the body and identity can break taboos while creating new ways to classify people and regulate their behaviour.

In an article published by Penn Today on 14 October 2026, philosopher Daniele Lorenzini explains that Foucault rejected the simplistic idea that speaking about something automatically makes a person free. “Foucault seeks to reject what he sees as a simplistic view: that merely talking about something means that a person is liberated or becomes free,” Lorenzini explains. The distinction remains important today: public discussion alone does not dismantle the power structures that shape an issue. Foucault’s centenary is an occasion not only to honour his influence but also to examine his ideas critically. His work exposes less visible mechanisms of power, yet offers no universal answers to contemporary problems. Scholars continue to debate the limits of his approach, its political interpretations and the issues he left insufficiently explored.

French anthropologist Didier Fassin, a professor at the Collège de France, told Le Monde why revisiting Foucault’s legacy matters. Reflecting on the exhibition, he said: “Without offering a detailed interpretation of his work or unreservedly celebrating its author, I felt it was important to honour his memory and, above all, to show how relevant his thinking remains to understanding the many challenges and serious dangers facing our world.” Fassin’s point is twofold: Foucault should neither be treated as an untouchable authority nor dismissed as irrelevant. His legacy calls for critical engagement that recognises both the strength and the limitations of his ideas. Philosopher Frédéric Gros, a scholar of Foucault and editor of his writings, also emphasises their continuing relevance. The microphysics of power helps explain everyday mechanisms of control; biopolitics illuminates the relationship between political power and population life; and care of the self raises questions about personal freedom amid constant informational influence.

More than four decades after Foucault’s death, his work continues to challenge us to ask how societies produce knowledge, define acceptable behaviour and shape individual lives. Its value lies not in ready-made answers, but in helping us see what often goes unnoticed.Who decides what counts as normal? How does knowledge become an instrument of power? Can individuals be free in a society that constantly evaluates and classifies them? Foucault’s centenary brings these questions back to the centre of intellectual debate.