©
Як повідомляє полтавський ресурс IRT, „у Кременчуці демонтували дошку звеличення російського, совєтського актора і співака, артиста Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки Володимира Висоцького“.
Дошка була встановлена на будинку на вулиці Полковника Гегечкорі, названій на честь українського військового. У цьому будинку Висоцький проживав під час гастролей у 1975 році.
Представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар дав з цього приводу коментар: «Усунення дошки з публічного простору логічне. Цей росіянин створив у совєтському фільмі „Місце зустрічі змінити не можна“ глорифікаційний образ Глєба Жеглова, співробітника Московського НКВС — сталінського органу держбезпеки (див. нижче Довідка №1).
Владімір Висоцький — автор пропагандистського вірша про кривавого ката українського народу, у якому стверджував, що ім’я Йосипа Сталіна „нам будет светить вечным сонцем и вечной звездой“ (див.нижче Довідка №2). Отже, був особою, яка публічно підтримувала, вихваляла або виправдовувала (у мистецьких творах чи медіа) російську імперську політику» (див.нижче Довідка №3), — прокоментував подію представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар.
«За свідченням співробітника КДБ СРСР Крижанівського, Висоцький тримав зв’язок і співпрацював із КДБ через Л. Лелюсіна — помічника голови КДБ Ю. Андропова. Обране комуністичними ідеологами часів горбачовської „пєрєстройкі“ на місце поета-бунтаря № 1 в СРСР (див.нижче Довідка №4), ім’я Висоцького разом із іншими символами „руского міра“, мало сприяти російській пропаганді, маркуванню публічного простору задля нагадування про неіснуючий, начебто, єдиний ідеологічний простір з росіянами та про інструменти його відтворення”.
Резюме видання: “Отож, Полтавщина розпрощалася із культом совєтського трубадура у публічному просторі”.
Довідка:
1. Глєб Жеглов, роль якого виконує Висоцький, займається переслідуванням кримінальних злочинців, що жодним чином не пов’язано з каральною функцією НКВС та МДБ (з 1946 р.).
2. У Володимира Висоцького немає пісень, присвячених особисто Сталіну як об'єкту вихваляння. Постать генсека часто згадується у його віршах як символ епохи, таборів та страху. У вірші «Летела жизнь» поет з гірким сарказмом згадує масову істерію та «культ особи» Сталіна:
«...Был культ, но был и случай,
Наш вождь — роняли в гробик слезы жгучие».
Наведені Пустовгаром рядки - це цитата з вірша Бродського, який він написав у віці 13 років.
Докази авторства Бродського походять з декількох авторитетних літературознавчих джерел:
Так, Діана Віньковецька, у своїх спогадах про Бродського «Единица времени» згадує, як Йосип сам розповідав про цей епізод. Він написав вірш у 13-річному віці для шкільної стінгазети на смерть Сталіна. Валентина Полухіна («Иосиф Бродский: жизнь, труды, эпоха», дослідниця творчості Бродського підтверджує цей факт. Вона зазначає, що поет не заперечував існування цього вірша, але вважав його «продуктом масового психозу» та дитячого невігластва. У розмовах із Соломоном Волковим («Діалоги з Йосипом Бродським») поет згадував свій стан у березні 1953 року, описуючи загальну атмосферу істерики, яка підштовхнула його, дитину, до написання подібних рядків.
Сам текст вірша був знайдений дослідниками в архівних матеріалах Ленінграда. Бродський ніколи не включав його до свого «канону» і вважав за краще про нього не згадувати.
3. Володимира Висоцького не можна назвати особою, яка вихваляла чи виправдовувала російську імперську політику в тому сенсі, як це розуміє сучасне законодавство про деколонізацію. У його творчості немає оспівування «великої імперії», територіальних загарбань чи переваги російського народу над іншими. Навпаки, його військові пісні — це пісні про людську трагедію, страх і героїзм окремої особистості, а не про велич держави. Висоцький був у постійній опозиції до радянського офіціозу. Його не друкували, ТБ не транслювало його сольні концерти, він був об’єктом цькування в пресі. Це прямо суперечить ролі «рупора імперії». Його герої — це часто люди «з дна», в’язні, штрафники або одинаки, які борються із системою (пісня «Охота на волков» є класичним прикладом протесту проти заганяння людини в межі). В українському контексті Висоцький сприймався як ковток свободи в умовах цензури. Його пісні були популярні саме через їхню антирадянську (хоч і не завжди явну) спрямованість.
4. Висоцький помер 25 липня 1980 року від гострої серцевої недостатності.
За наполяганням батька поета розтин не проводився, що й стало ґрунтом для появи чуток про «допомогу» спецслужб.
Деякі дослідники (наприклад, польська журналістка Марлена Зімна) припускали, що лікар Анатолій Федотов міг бути агентом КДБ і навмисно ввів поетові смертельну комбінацію препаратів. КДБ справді стежив за Висоцьким через його популярність, візити за кордон та дружину-іноземку Марину Владі. У деяких сучасних публікаціях навіть стверджується (без прямих доказів), що він сам міг бути агентом під псевдонімом, а потім «став незручним». У 1970-х роках спецслужби вважали методи репресій проти нього запізнілими через його всенародну любов, тому частіше використовували «м'який» тиск — заборону концертів чи публікацій.
Не існує жодних документів або свідчень, що владні органи періоду перебудови "обрали" Висоцького на роль поета-бунтаря №1. Перубудова розпочалася у 1985 році, через 5 років після смерті Висоцького, який помер в зеніті своєї слави - у 1980 році.
Твердження Пустовгара по пункту №1 є пересмикуванням, по пункту №2 - фальшуванням, по пунктам №3 та №4 - абсурдними.
Коментарі під постом Stanislav Makurin:
Тина Качан: Шукаю в себе поваги до сьогодення та порозуміння за такі тупі дії. Але відчуваю тільки сором і огиду. Коли вже Висоцький ворог, то в країні моральний ковід.
820 лайків
Людмила Стратій: він тут непотрібний. Тобі потрібний - став у себе вдома
Тина Качан: Висоцький - не ворог, не плутайте грішне з праведним, просто та дошка недоречна. Якраз вона і вказувала на відсутність самоповаги. В нас своїх героїв купа не вшанованих, про яких ви певно і не знаєте, бо вам те знання Висоцьким замінили. Тримайте вдома його творчість, хто вам забороняє? А для інших - це зайва згадка про розстріляне відродження
Вова Миронов: Валентина,из-за таких мразей мне стыдно что я-украинец.
Oleh Vasylevskyi: Хз... Начебто не імперський був поет... Та не такий вже совок... Бунтар скоріше... Несистемний... Про нас хєрні не говорив... Війну та піонерію, з партією та леніним ми всі, хто тоді народилися, хош не хош, сприймали як норму. Поющій нєрв епохі... Хз.. не катерина з потьомкіним, та не Лєбєдев-Кумач з міхалковим... Може й не треба так кувалдою махати з приводу та без .. У Чорногорії був - там пам'ятник йому ніхто не чипає... У Франції, начебто, теж є... "Если мяса с ножа ты не ел ни куска... Если руки сложа наблюдал свысока...А в борьбу не вступил с подлецом, с палачом. Значит, в жизни ты был ни причём, ни причём"...
Артем Гончаренко: А скажіть , під час другої світової війни хтось забороняв читати Ремарка ? Або слухати Йоганна Себастьяна Баха, Людвіга ван Бетховена, Йоганнеса Брамса, Ріхарда Вагнера або Роберта Шумана?
Orest Voynarovych: Якщо Ви з такою ненавистю, це все так пишите і про людину яка в реальності жила в іншу епоху, боролася проти советів своєю поезією, піснями при тому нічого поганого Вам не зробила - це просто ганьба!!!
Aleks Girya: Світового рівня співак і композитор , мізки собі демонтуйте , на фронт нах₴й , якщо нічим зайнятися !
Наталія Козловська: Російські маркери, якими маркували території треба, м'яко кажучи, прибирати. Маркуємо територію України, українськими маркерами. Україна, значить, українське тчк.
Митний Брокер: Немає слів, людина яка все життя йшла проти влади і системи.
Виталий Кошарний: Цікаво, чи нинішні каструлі розуміють, що в сучасній Україні " совка", з яким вони так завзято боряться,вдесятеро більше, ніж було у Радянському союзі?
258