©
Кадр з т/ф "Овід" (1980)
Британський телеканал Sky News зробив несподіваний аналіз фото Трампа і Зеленського у Ватикані: «Вони схожі на сповідника та грішника, тільки ми не можемо розрізнити, хто з них хто». Тим часом українські глядачі - з огляду на те, що зустріч відбулася в католицькому соборі, а президенти двох країн дещо схожі як на батька й сина, так і на кардинала та "грішника" на сповіді - порівняли Зеленського і Трампа з героями телефільму “Овід” Миколи Мащенка, який було відзнято у 1980 році за мотивами однойменного роману Етель Ліліан Войнич на Київській кіностудії ім. О.Довженка.
Фільм розповідає про драматичні стосунки між батьком і сином на тлі боротьби італійських патріотів проти австрійського панування на Апеннінському півострові. У 3-й серії фільму, яка має назву «Батько і син», друзі революціонера Артура/Феліче Рівареса - “Овіда” намагаються влаштувати йому втечу з в'язниці, яка зривається через раптове загострення хронічної хвороби Овіда. Кардинал Монтанеллі (С. Бондарчук) приходить до нього в камеру для духовної бесіди, підчас якої Артур відкриває свою таємницю кардиналові (той насправді являється його батьком, але попередня зустріч батька й сина відбулася без цього зізнання). Незламний революціонер відмовляється прийняти допомогу від батька. Незабаром Овіда розстрілюють, а Монтанеллі божеволіє і помирає під час богослужіння у соборі.
Андрій Харитонов отримав за виконання ролі Овіда Головний приз телевізійного фестивалю «Золота німфа» (Монте-Карло).
Андрій Харитонов (1959-2019) — популярний радянський і російський актор театру та кіно, режисер, сценарист. Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1982) - за роль Овіда (Сергій Бондарчук отримав премію Шевченка за роль Монтанеллі). Закінчив акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого (1980). З 1980 року стає актором Київської кіностудії ім. О.Довженка, 1983 року переїздить до Москви.
У 1984—1990 роки — актор Державного академічного Малого театру Росії.
Член Спілки кінематографістів Росії. Активно працював на телебаченні — автор, режисер, ведучий.
Помер 23 червня 2019 року. Причина смерті — рак шлунка. Згідно з останньою волею покійного, актор похований на Батьківщині — у Києві.
Етель Ліліан Войнич була ірландською письменницею, музикантом і революціонеркою, а також дружиною книгопродавця Вілфріда Майкла Войнича. Вона народилася в Баллінтемплі, Корк, у родині математиків і філософів. Її дитинство, однак, не було щасливим, і пізніше вона викладе цей досвід у романі «Джек Реймонд» (1901). Отримавши спадок у вісімнадцять років, Етель поїхала вивчати музику до Берліна, а потім працювала гувернанткою та помічницею медсестер у Росії. Саме тут русофільство та інтерес до революційної політики Етель перетворилися на позитивні дії, оскільки, повертаючись до Лондона, вона вивезла з Росії рукописи літературного критика Марії Цебрікової. Повернувшись до Лондона, Етель стала частиною мережі російських і польських емігрантів та інтелектуалів; саме через ці контакти вона познайомилася з Вілфрідом Войничем у 1890 році, за якого офіційно вийшла заміж у 1902 році.
Після смерті Вілфріда у 1930 році вона разом з Енн Нілл (багаторічною секретаркою Вілфріда, яка згодом стала книготорговцем) продовжувала керувати антикварним книжковим бізнесом протягом кількох років і безуспішно намагалася знайти покупця на таємничий «Рукопис Войнича».
Тим часом Етель поглиблено вивчала ботанічні аспекти цього манускрипту.
Поряд із постійним інтересом до гри та написання музики, Етель опублікувала чотири романи, а також переклади російської літератури та редагування повного зібрання листів Фридерика Шопена. Її найпопулярніший роман, революційний трагічний роман «Овод» (1895), став основою для численних п'єс, опер і фільмів, а також приніс їй велику популярність в останні роки життя в Радянському Союзі, де вона пережила певне відродження в 1950-х роках. Хоча в англомовному світі вона зникла з культурної пам'яті, її книги були перекладені багатьма мовами, а їхні продажі сягають понад 20 мільйонів примірників по всьому світу (Наталія Фантетті).
1895 році Етель Ліліан Войнич приїздила до Львова (у справі перевезення нелегальної літератури до Росії), де познайомилася з Іваном Франком та Михайлом Павликом (з яким листувалася раніше). Була добре обізнана з діяльністю Михайла Драгоманова.
Опанувавши українську, на початку 1890-х почала перекладати українські народні пісні («Ой горе тій чайці» та інші), поезії Тараса Шевченка.
1426