©
Три ювілеї Василя ЗінЬкевича (так за паспортом і метрикою звучить і пишеться усім знане прізвище) 2025 року:
1. 80–літнє різдво.
2 . 50–ліття на Волинській землі, піввіку носить ймення волинянина.
3. 45–ліття одруження (Людмила і Василь ЗінЬкевичі народили Україні двох синів – Василька у 1981–му і Богданка в 1982–му).
Василько народився у Васьківцях 80 років тому — 1 травня.
Васьківці (це в колишньому Ізяславському районі на Хмельниччині), село надто мальовниче — своєрідний діамант у красивій природній перлині, адже його омиває звідусіль річка Горинь. Там пройшло його важке післявоєнне дитинство, там назавжди спочили в Бозі його Батьки — Тато Іван Харитонович (народився в 1903 році, а помер у 1980–му) та Матуся Ганна Прокопівна (1914 року народження, померла у 2003–му) Зінькевичі (саме так з м’яким знаком правильно звучить прізвище їхнього роду). Василь був наймолодшим і єдиним сином (найстарша сестра Марія облюбувала собі фах медика, а середульша Катерина померла чотирирічною у далекому 1944–му і похована поруч з Батьками). Мама все життя з ранку до ночі важко працювала у місцевому колгоспі ”Комунар”. Діти, окрім довгожданої сімейної вечері, завше чекали й Батька, адже той також пізненько приходив зі своєї ветеринарної служби. Тато при столі, вечеряючи, любив співати народні пісні, особливо затягував давні парубоцькі. Голос мав дивовижної краси і надзвичайно приємного тембру. Мати ж мала художній дар: гарно вишивала і могла зробити дивовижні квіти з будь–яких підручних матеріалів.
Людмила і Василь Зінькевичі
Маленький Василько співав, наслідуючи Батька, на різні свята й урочини та неодмінно танцював. У вдячній пам’яті односельців залишилася неймовірної краси плюшева на червоному тлі завіса у сільському клубі, яку Васько розмалював квітчастим узором. Ріс не лише уважним, чемним і слухняним, а й всебічно обдарованим.
Життєві плани юнака (восьмирічну освіту здобував у рідних Васьківцях, а середню — у сусідній Клубівці, де здружився з майбутнім господарником від Бога Георгієм Кірпою і його дружиною Жанною, з нею ходив у один клас) були далекі від музики: збирався стати художником–”металістом”, отож після закінчення школи поїхав на Буковину — у Вижницю, де вступив до училища прикладного мистецтва на спеціальність ”художня обробка металу”.
2 вересня 1975–го. Уже не буковинець, не «смерічанин», уже без Левка і Назарія…
«Не можу не згадати фільм естонського телебачення 1975 року під назвою «Виступає ансамбль «Смерічка» під керуванням Левка Дутковського», знятий на Буковині і у Косівському та Коломийському районах Івано–Франківщини. У стрічці через призму пісень «Смерічки» було показано багатогранне образотворче мистецтво народних умільців Буковини і Гуцульщини. Телефільм центральне телебачення демонструвало лише раз, а в рідній Україні він був заборонений та знятий з телеефіру. На щастя, естонці спромоглися продати його в 16 країн світу. У нас залишилась вже перероблена копія, яка навіть тепер ще повністю не транслювалась(?!)... — розповідав засновник ВІА «Смерічка» Левко Дутковський. — Після зйомок цього фільму почались чергові цькування. Нас постійно «розбирали» і критикували на партзборах, хоча ми не були членами партії, створювали для нас певні творчі «умови»... Довелося покинути філармонію і «Смерічку». Першим того ж 1975 року пішов Василь Зінкевич і почав працювати у волинському ВІА «Світязь», яким керував буковинець Валерій Громцев. Назарію запропонували житло і він повернувся у філармонію, а я став звукорежисером на Чернівецькому обласному телебаченні».
Відповідно до наказу директора Чернівецької обласної філармонії Петра Коваленка від 22 серпня 1975 року за номером 128 «Зінкевича Василя Івановича — соліста ВІА «Смерічка» звільнити з роботи за власним бажанням з 2 вересня 1975 року».
1 листопада 1975-го. Уже волинянин і уже соліст «Світязя» Валерія Громцева.
А цей наказ з’явився вже у Волинській обласній філармонії за підписом директора установи Геннадія Місана, в ньому записано: «Зарахувати артистом ВІА «Світязь» Зінкевича Василя Івановича з 1 листопада 1975 року з двомісячним іспитовим терміном з окладом 100 карбованців, разовий оклад — 9 карбованців. Встановити тов. Зінкевичу В.І. доплату за участь в другому відділі акомпанементу 4,5 карбованців, за сумісництво інструментів (металофон) — 2,25 крб». В кінцевому результаті тов. Зінкевичу В.І. встановили заробітну плату на 30 крб. меншу від всіх учасників ВІА «Світязь», правда, на карбованець збільшили плату за кожен концерт, на відміну від Валерія Громцева і його музикантів.
«На початках мали свого гарного соліста Леоніда Пашенька. А коли Зінкевич не зміг поділити слави з Назарієм Яремчуком у чернівецькій «Смерічці», у них дедалі більше виникало суперечок, Василь таємно просився у «Світязь», — достеменно згадував той час Валерій Громцев. — Не раз казав обом — Назарієві й Василеві — що мають бути разом. А якщо ще й з ними Левко Дутковський — їхній творчий батько, — це нездоланна сила, моноліт. Композитор і два шикарних співаки, які доповнювали один одного! Пісні, заспівані в їхньому дуеті, й досі звучать краще і багатше, аніж ті, які вони співали окремо. І це добре знав і завжди відчував Левко Дутковський, адже зліпив з них досить крутих співаків. Не лише з них, а як він вишколив своїх музикантів, які навчалися на художні спеціальності! Відчував силу дуету Яремчук–Зінкевич і я. Хоч умовляв і переконував Василя залишитися у «Смерічці», проте їхній конфлікт дійшов до межі кипіння і вони розлучилися. Зінкевич сам мені зателефонував і сказав: «Назарій нехай залишається в «Смерічці», а я хочу перейти до тебе у «Світязь». Хоч я завжди був проти такого розпаду, адже їхньому дуетові не було рівних у всьому радянському союзі, але бачив, що хлопці не ладять один з одним і погодився взяти до себе Василя».
Людмилу Вітковську — дружину 35–літньому Василю Зінкевичу засватав Анатолій Пашкевич у Києві.
30–річний співак приїхав з Чернівців до Луцька неодружений. Людмилу Вітковську — Зінкевичеву дружину і Маму двох його синів у Києві на якомусь конкурсі 1978 року підмітив Анатолій Пашкевич (він якраз створював новий колектив, тож підбирав кадри) і запросив танцівницею у свій Волинський народний хор.. А коли в його житті з’явилася пасія, — танцівниця з Волинського народного хору, Луцьком поповзли плітки. Ось так легендарний диригент звів докупи дві долі й киянка Люда стала не тільки волинською невісткою, а й панею ЗінЬкевичевою. Усе закінчилося весіллям, а невдовзі Людмила народила двох синів — Василька і Богданка. Якщо взяти до уваги те, що до співу в «Смерічці» Левка Дутковського, Василь танцював у Вижницькій «Смеречині» — аматорському ансамблі танцю Вижницького Будинку культури, який заснувала і яким керувала Галина Левіна, то утворилася нова танцювальна і сімейна пара.
У Луцьку Василя Зінкевича на першій порі поселили в готель «Україна». Тодішній директор Волинської обласної філармонії Геннадій Місан довго оббивав обкомівські пороги, проте слова дотримав, адже обіцяв йому помешкання.
Коли біля драмтеатру почали будувати висотний 14–поверховий будинок, Зінкевич там отримав двокімнатну квартиру. Уже пізніше її у тому ж будинку обміняв на чотири. Нічого дивного не було, адже народилися Василько з Богданком, треба було розширюватися.
Коли ж неподалік від центру, в спокійному і тихому місці, на відміну від гамірного центру, будувався великий «обкомівський» будинок, на вулиці юних ленінців, 8 (тепер Світлій, 5), Зінкевичу виділили ту квартиру з покращеним плануванням, де він живе досі.
Весілля в ЗінЬкевичів відбувалося 1980 року в ресторані «Зелений гай», в лісі, неподалік Луцька. Та й не ВІА «Світязь», грав на урочистості, а місцеві весільні лабухи. Василь одружувався зрілим чоловіком, з життєвим і творчим досвідом, йому вже було 35...
1200