© torontobiennial.org
16–18 жовтня в Торонто проходить An Arrival, A Grounding, A Departure («Прибуття, укорінення, відхід») — триденна програма Торонтської бієнале мистецтва 2026 року, що об’єднує дискусії, перформанси, спільні трапези та зустрічі. Подія є частиною бієнале Things Fall Apart («Усе розпадається»), кураторкою якої стала Еллісон Ґленн. У центрі її концепції — розриви, що змінюють суспільства й людські долі: історичні, культурні, політичні та соціальні. Організатори пропонують поглянути на них не лише як на втрату й руйнування, а і як на можливість інакше осмислити світ та віднайти нові способи взаємодії. До програми долучилися митці, дослідники, представники корінних народів, науковці, фермери, музиканти й громадські активісти. Важливу роль відіграють шість нових мистецьких проєктів, навколо яких вибудувано спільну роботу учасників.
Toronto Biennial of Art
Програма складається з трьох тематичних частин, кожна з яких по-своєму розкриває зв’язок між мистецтвом, пам’яттю та колективним досвідом. Перший день присвячений знанням і практикам корінних народів, другий — творчості художника Нірбгая Сінгха Сідгу та спільній трапезі, а завершальний — проєкту Notebook of Return / Carnet de Retour Селін Семан і Жана-Марка Булле, що звертається до теми садівництва та спільного вирощування їжі. Такий формат виходить за межі звичної виставкової взаємодії, у якій глядач переважно споглядає готову роботу. Тут важливими стають сама зустріч, обмін досвідом і можливість почути тих, чиї знання не завжди потрапляють до офіційного культурного дискурсу. Мистецтво постає не лише як спосіб говорити про суспільство, а й як практика спільної дії.
Бієнале досліджує взаємозв’язки між Великими озерами, водними шляхами, міграцією, колоніальним минулим і кліматичною справедливістю, розглядаючи канадський досвід у ширшому міжнародному контексті. Для Канади, де питання прав корінних народів, культурного розмаїття та історичної пам’яті залишаються предметом суспільних дискусій, така програма створює майданчик для зустрічі різних поглядів і систем знання. Водночас її значення для ширшого регіону ще належить оцінити: наразі оприлюднені матеріали передусім розкривають задум організаторів і зміст програми, тоді як остаточні висновки про її вплив потребуватимуть незалежних критичних відгуків. Проте сама спроба поєднати мистецтво, науку, пам’ять і повсякденні практики порушує важливе питання: як досвід окремих людей і спільнот може стати основою для нового суспільного діалогу.
165