© https://giornalesm.com
У жовтні 2025 року Сан-Марино згадує одну з найнапруженіших сторінок своєї історії — події, відомі як Rovereta ’57, коли країна опинилася на межі громадянського конфлікту, але уникла кровопролиття. У вересні 1957 року в найстарішій республіці Європи вибухнула політична криза після Другої світової війни. Після розпаду крихкої коаліції соціалістів і комуністів — парламент Сан-Марино (Consiglio Grande e Generale) не зміг обрати нових Капітанів-Регентів, що спричинило вакуум влади. На цьому тлі група опозиціонерів, очолювана християнським демократом Федеріко Бігі, проголосила тимчасовий уряд у місцевості Роверета — невеликій території Сан-Марино, що межує з Італією. Тим часом соціалісти й комуністи залишилися в Палаццо Публіко, наполягаючи на легітимності власного уряду. Протягом двох тижнів у республіці фактично існували два уряди та два збройні формування, проте сутичок вдалося уникнути. Криза швидко привернула увагу міжнародних медіа. За підтримки Італії та Сполучених Штатів перемогу здобув уряд Роверети, і 14 жовтня 1957 року були офіційно приведені до присяги нові Капітани-Регенти, що поклало край політичному паралічу. Подія стала поворотним відліком для Сан-Марино: вона завершила епоху лівих урядів, які домінували після війни, і відкрила період тривалого впливу Християнсько-демократичної партії. Після завершення кризи частина діячів соціалістично-комуністичного табору постала перед судом, однак у 1963 році всі вони були амністовані. Протягом багатьох років 14 жовтня вважалося національним святом, але у 1973 році його скасували задля національного примирення.
Rovereta 1957: The Political Drama That Changed San Marino’s History
In October 2025, San Marino commemorates one of the most dramatic chapters in its modern history — the events known as Rovereta ’57, when the small republic stood on the brink of civil conflict but narrowly avoided bloodshed. In September 1957, Europe’s oldest republic was shaken by its most serious political crisis since the end of World War II. After the collapse of the fragile socialist–communist coalition, the parliament of San Marino (Consiglio Grande e Generale) failed to elect new Captains Regent, creating a dangerous power vacuum at the top of the state. Amid the deadlock, a group of opposition politicians led by Christian Democrat Federico Bigi declared a provisional government in Rovereta — a small enclave of San Marino that juts into Italian territory. Meanwhile, the socialist and communist factions remained in the Palazzo Pubblico, insisting on the legitimacy of their own executive. For nearly two weeks, the country had two rival governments and two volunteer militias, yet no shots were fired. The standoff quickly captured international attention. With the backing of Italy and the United States, the Rovereta government prevailed, and on 14 October 1957 new Captains Regent were sworn in, formally ending the crisis. The episode marked a decisive turning point in San Marino’s postwar politics: it brought an end to the left-wing governments that had dominated since 1945 and ushered in a long era of Christian Democratic rule. In the aftermath, several members of the socialist–communist faction were tried in court, though a general amnesty in 1963 pardoned all political offenses linked to the crisis. For many years, 14 October was celebrated as a national holiday in memory of those events, but in 1973 the commemoration was abolished in the spirit of national reconciliation. Nearly seven decades later, Rovereta ’57 remains a powerful reminder of how fragile democracy can be — even in one of the world’s oldest republics.
247