© V. Raupelis / LRT
Литовська економіка потребує іноземних працівників, але частина суспільства вимагає обмежити їхній приїзд. У Вільнюсі відбулися акції, що показали, наскільки по-різному литовці сприймають імміграцію. На одній із центральних площ протестували проти масового приїзду іноземців. Поруч зібралися противники расизму, а на площі Лукішкес відбулася акція «Прокинься від ненависті». За цими гаслами стоїть не одне питання, а кілька різних проблем. Чи вистачає країні працівників? Чи здатні державні установи перевіряти тих, хто приїжджає, і забезпечувати дотримання законів? Як інтегрувати нових мешканців? Чи справедливо перекладати на них відповідальність за ширші економічні й соціальні труднощі?
V. Raupelis / LRT
Демографічні тенденції загострюють цю суперечність. У вересневому огляді економіки за 2026 рік Банк Литви відзначив скорочення населення працездатного віку та тривалий дефіцит робочої сили. Міграція допомагає компенсувати нестачу працівників, але держава водночас посилює контроль за їхнім працевлаштуванням. Річну квоту для іноземців, які приїжджають працювати до Литви, — 24 706 осіб — вичерпали вже у вересні. Надалі дозволи на проживання з метою працевлаштування видають за визначених умов, зокрема залежно від рівня зарплати та професії.
V. Raupelis / LRT
Влітку 2026 року президентська команда запропонувала жорсткіші правила для іноземних працівників. Серед обговорюваних заходів — обмеження тривалості працевлаштування двома роками з подальшим обов’язковим виїздом із країни щонайменше на шість місяців, а також ускладнення возз’єднання сімей. Такі пропозиції викликали занепокоєння через ризик поглиблення кадрового дефіциту. Водночас потреба бізнесу в працівниках не повинна ставати виправданням для залучення дешевої робочої сили без належних умов праці. Державі доводиться шукати рівновагу між інтересами економіки, захистом працівників і контролем за дотриманням законів.
V. Raupelis / LRT
У дискусії часто наводять цифру близько 220 тисяч іноземців, які мешкають у Литві, — приблизно 7,7% населення. Проте загальна кількість не дає повної картини: трудові мігранти, студенти, громадяни інших країн ЄС і люди, які отримали захист через війну, мають різний правовий статус і різні потреби. Для обґрунтованих рішень потрібні достовірні дані про зайнятість, зарплати, податки, порушення трудових прав і результати інтеграції. У травні 2026 року Сейм Литви також ухвалив зміни до законодавства про іноземців, спрямовані на поєднання міграційного контролю з додатковими гарантіями для працівників. Ключове питання полягає не в тому, чи має Литва бути відкритою або закритою для міграції, а в тому, як виробити правила, що враховуватимуть потреби економіки, безпеку та права людей. І відповідальність за наслідки цих рішень лежить передусім на тих, хто визначає державну політику.
Lithuania Seeks to Balance Labour Needs with Migration Controls
Lithuania’s economy needs foreign workers, yet a section of society is calling for tighter immigration controls. In early October, Vilnius saw demonstrations both against mass immigration and in support of combating racism. The debate has extended beyond migration policy to questions of national identity, security and the treatment of minorities. Behind the slogans lie practical questions: how can Lithuania meet its economic needs, regulate entry into the country and help newcomers integrate into society?
Demographic trends are sharpening this dilemma. In its September 2026 economic review, the Bank of Lithuania highlighted a shrinking working-age population and persistent labour shortages. Migration helps offset the shortfall, but the government is also tightening controls on foreign employment. The annual quota for foreign nationals coming to Lithuania to work — 24,706 people — had already been exhausted by September. Further residence permits for employment are issued under specific conditions, including requirements relating to salary levels and occupation, according to the Lithuanian Migration Department.
In the summer of 2026, the presidential administration proposed stricter rules for foreign workers. Measures under discussion included limiting employment to two years, followed by a mandatory departure from Lithuania for at least six months, as well as making family reunification more difficult. The proposals raised concerns that they could exacerbate labour shortages. At the same time, businesses’ demand for workers should not become a justification for recruiting cheap labour without ensuring decent working conditions. Lithuania must strike a balance between the needs of its economy, the protection of workers and effective enforcement of the law.
Public debate frequently cites a figure of around 220,000 foreign nationals living in Lithuania — approximately 7.7% of the population. Yet the overall number tells only part of the story. Labour migrants, students, citizens of other EU countries and people granted protection because of the war have different legal statuses and needs. Sound policymaking requires reliable data on employment, wages, tax contributions, labour rights violations and the outcomes of integration programmes. In May 2026, the Lithuanian Seimas also adopted amendments to the legislation governing foreign nationals, intended to combine migration controls with additional safeguards for workers, according to the Ministry of the Interior of Lithuania. The central question is not whether Lithuania should open or close its doors to migration, but how it can establish rules that take account of economic needs, security and human rights. Ultimately, responsibility for the consequences rests above all with those who shape the country’s migration policy.
145