©
У новому інтерв’ю для The Guardian відомий режисер розповідає про свій новий біографічний фільм, присвячений герою французького Руху опору Жану Мулену.
Немеш у 2016 році отримав «Оскар» за фільм «Син Саула» (один з самих видатних фільмів останніх років - W), але наголошує на тому, що сьогодні його фільм не потрапив би до шорт-листа [«Оскара»] “через політизацію кіно, через те, що все, що є єврейським, зараз вважається… Ніхто не торкнеться цього навіть десятиметровим шестом».
Зараз він відчуває себе «трохи» відторгнутим індустрією: “Щодо широкомасштабних бойкотів ізраїльських кіноінституцій — у минулорічній петиції проти війни в Газі фігурували такі імена, як Олівія Колман, Айо Едебірі, Марк Руффало, Йоргос Лантімос, Емма Стоун та ще 1 300 осіб. Немеш каже The Guardian, що вважає це «антигуманістичним регресом... Єврей завжди [виставлявся] як свого роду внутрішній ворог, і я думаю, що зараз [уявлення про] єврея як внутрішнього ворога Заходу досягло масштабів європейського антисемітизму, [який був у часи] до приходу до влади Націонал-соціалістичної [нацистської] партії». На запитання журналіста Джонатана Фрідленда, чи вважає він, що антисемітизм зараз досяг найгіршого рівня з часів нацистської Німеччини, Немеш відповідає: “Я думаю, що все йде до того...Втомило слухати, як голлівудська еліта читає нам лекції з моралі, — додає режисер. — З їхніх басейнів та розкішних будинків у Долині й на Голлівудських пагорбах. Невже я справді мушу слухати, як мільйонери повчають світ з питань моралі? Не думаю, що хтось цього хоче».
В інтерв’ю офіційному виданню Cannes Film Festival Ласло Немеш заявив, що його “метою було не зняти біографічний фільм, а занурити глядача в життя людини, останні хвилини якої невідомі, хоча вона є однією з культових постатей, що уособлюють все найкраще у західній цивілізації”.
Я відчуваю, що зараз ми живемо в дуже бінарному суспільстві, де добро і зло відокремлені одне від одного. Проте добро і зло співіснують у людях і в суспільстві. Для мене важливо, щоб люди критично подивилися на себе у дзеркало, щоб усвідомити не тільки те, на що вони здатні, але й щоб пролити світло на можливість подолати це постійне тяжіння до жорстокості.
Я хотів, щоб глядач став одним із товаришів Жана Мулена і став свідком його випробувань та жертв. Зйомка мала бути якомога простішою, наближеною до того, що людина могла витримати, коли потрапляла в 1943 році в руки гестапо.
Ми хотіли зняти фільм про параною. За Муленом постійно стежать, він мусить бути обережним у кожному своєму русі, зважуючи кожне слово. Не завжди можна побачити загальну картину в окремій історії, але ми хотіли, щоб були сцени, де події мали б особливе значення. Коли міліціонери депортують цих євреїв, а ми чекаємо в провулку, ми усвідомлюємо жахливу долю цього тоталітарного режиму, який взяв гору. [...]
Я багато читав про Жана Мулена, зокрема книгу Даніеля Кордьє «Аліас Каракалла». Це дозволило мені познайомитися з віртуальним Жаном Муленом, який мав своє бачення цивілізації, мистецтва та національної спільноти. Він мав почуття гумору, любив життя, але знав, що йому доведеться вести важкі бої в цій тоталітарній системі, яка охопила Європу. У цьому персонажі була простота, яку я хотів передати“.
Довідка
Жан Мулен — головний символ і герой французького Руху Опору під час Другої світової війни, який зміг об'єднати розрізнені підпільні групи в єдину силу.
У червні 1940 року, будучи префектом департаменту Ер і Луар, Мулен відмовився підписати німецький документ, який несправедливо звинувачував сенегальських стрільців (французьких колоніальних солдатів) у воєнних злочинах. Нацисти катували його, щоб змусити підписати папір. Боячись, що не витримає тортур і зламається, Мулен перерізав собі горло уламком скла. Його врятували, але відтоді він завжди носив свій знаменитий шарф, щоб приховати шрам.
У 1941 році Мулен таємно через Лісабон дістався Лондона, де зустрівся з генералом Шарлем де Голлем. Де Голль призначив його своїм офіційним представником в окупованій Франції.
Мулен повернувся у Францію, стрибнувши з парашутом. Завдяки високим дипломатичним здібностям він здійснив майже неможливе: у травні 1943 року об'єднав комуністів, правих націоналістів, соціалістів та партизанів у єдину структуру — Національну раду Опору. Це дозволило скоординувати удари по ворогу.
21 червня 1943 року Мулена та інших лідерів Опору заарештувало Гестапо на конспіративній квартирі в передмісті Ліона через зраду когось із підпільників.
Його особисто катував шеф ліонського Гестапо Клаус Барб'є. Жан Мулен знав усі секрети та імена керівників підпілля, але не видав жодної таємниці, підписуючи протоколи допитів вигаданими іменами або малюючи карикатури на своїх катів.
Помер 8 липня 1943 року від отриманих травм у потязі поблизу Меца, коли нацисти намагалися вивезти його до Берліна.
У 1964 році прах Жана Мулена було урочисто перенесено до паризького Пантеону — усипальниці великих людей Франції. Промова міністра культури Андре Мальро на цьому заході («Увійди сюди, Жане Мулен...») стала однією з найвідоміших в історії країни.
307