©
Норвезько-румунський фільм «Фьорд» румунського режисера Крістіана Мунджіу отримав головну нагороду — «Золоту пальмову гілку» на 79-му Каннському кінофестивалі. Журі під керівництвом південнокорейського режисера Пак Чхан Ука відзначило стрічку за те, що вона «в художньо величний спосіб допомагає пролити світло на розуміння різних поглядів» у світі, що стає все більш радикалізованим.
Фільм розповідає про консервативну родину румунських євангелістів із п'ятьма дітьми, яка переїжджає до прогресивного віддаленого селища в Норвегії. Через відмінності у поглядах на виховання, релігію та дисципліну у справу втручаються місцеві соціальні служби. Життя родини перетворюється на хаос під тиском державної системи.
Стрічка викликала жваві дискусії на фестивалі, оскільки вона «кидає виклик упередженням західного ліберального суспільства». Мунджіу з винятковою емпатією показав позицію глибоко релігійних героїв і піддав критиці абсолютизм прогресивних європейських інституцій.
Головні ролі у картині блискуче виконали голлівудська зірка румунського походження Себастьян Стен та норвезька акторка Ренате Реінсве.
Для Крістіана Мунджіу це вже друга «Золота пальмова гілка» у кар'єрі (першу він здобув у 2007 році за культову драму «4 місяці, 3 тижні і 2 дні»). Він став десятим режисером в історії кінематографа, кому вдалося двічі вибороти цю найпрестижнішу нагороду.
Профільна міжнародна кінопреса сприйняла перемогу «Фьорда» вкрай неоднозначно, а традиційна рейтингова таблиця критиків журналу Screen International продемонструвала глибокий розкол серед експертів. Стрічка отримала середній бал 2.5 з 4, що вважається дуже помірним результатом для головного переможця. Провідні галузеві оглядачі зауважили, що Крістіан Мунджіу, який вперше знімав кіно за межами Румунії та англійською мовою, втратив свою фірмову природність. Видання IONCINEMA акцентувало на тому, що фільм страждає через мовний бар'єр. «Стрічка "Фьорд" найбільше просідає саме в англомовних діалогах з дітьми — репліки персонажів часто звучать абсолютно штучно та неприродно». Ряд критиків звинуватили картину в тому, що вона намагається виїхати на гучній і спекулятивній темі (конфлікт релігійної родини емігрантів із бездушною ювенальною системою Норвегії), не пропонуючи при цьому глибокої художньої цінності.
The Guardian (критик Пітер Бредшоу) охарактеризував стрічку як розчарування фестивалю. «Захоплені відгуки в Каннах щодо цього фільму та його поверховий, розрахований на середній смак "високий концепт" (middlebrow high concept) залишили мене абсолютно байдужим». Він також додав, що рішення присудити головний приз саме цій картині було «помилкою Каннського журі»: «Сенс "Фьорда", можливо, полягає в тому, щоб зосередитися на дуже важливій темі, яку Мунджіу досліджував і раніше: болючих культурних відмінностях всередині Європи — чогось, що ми можемо наївно вважати єдиним блоком ЄС. У фільмі ми бачимо, як ліберально-інтервенціоністська Норвегія втручається у приватні сімейні справи так, як це навряд чи могло б статися в Румунії, а фундаменталістська християнська віра двох головних героїв обертається проти них у цьому секулярно-гуманістичному середовищі. "Фьорд" має процесуальні маніпуляції режисера, але тут вони не виконують реальної роботи для висвітлення якоїсь дуже цікавої правди; "Фьорд" видається штучним витвором копродукції, але, безумовно, таким, що вразив це журі».
Французький журнал Cahiers du Cinéma, як завжди, поставився до фільму Крістіана Мунджіу з великою часткою скептицизму. На думку критиків цього видання, які відстоюють концепцію радикального авторського кіно та «чистої візуальної форми», «Фіорд» видався надто прямолінійним, академічним і позбавленим художньої сміливості. Оглядачі журналу відзначили, що Мунджіу занадто захопився побутовим психологізмом і судовою процедурою, через що фільм більше нагадує якісну телевізійну драму, ніж високе кіномистецтво. Критики французької школи завжди негативно ставляться до фільмів, де сюжет рухається за рахунок пояснювальних діалогів, а не візуальної мови. На думку Cahiers du Cinéma, у «Фьорді» персонажі занадто багато говорять про свої позиції (релігію, закони, права), що перетворює екран на ілюстрацію соціальної тези, а не на простір для магії кінематографа. Автори видання підкреслили, що коли румунський режисер їде знімати в Норвегію англійською мовою з голлівудськими зірками (Себастьяном Стеном), він неминуче втрачає ту унікальну, шорстку і безкомпромісну фактуру, яка була в його ранніх роботах часів «румунської нової хвилі». Вони назвали фільм «занадто європеїзованим» і «згладженим» для догоди міжнародним фестивалям.
Для Cahiers du Cinéma перемога «Фьорда» стала черговим підтвердженням того, що журі Каннського фестивалю дедалі частіше обирає консервативні, соціально зрозумілі фільми замість того, щоб нагороджувати радикальні естетичні пошуки (якими на цьогорічному фестивалі вони вважали, наприклад, нові роботи Брюно Дюмона чи Рюсуке Хамагучі).
Німецька кінопреса відреагувала на перемогу «Фьорда» стримано, але при цьому зосередилася на захисті Валески Грізебах, чий фільм The Dreamed Adventure завоював у Каннах Приз журі. Для критиків з Німеччини саме її робота була головним фаворитом.
Популярні німецькі кінопортали та критики великих газет (таких як Süddeutsche Zeitung і FAZ) зійшлися на думці, що журі зробило безпечний «політичний» вибір. Мунджіу дорікають у тому, що він зняв «експортний» європейський продукт, свідомо орієнтований на західні гранти та фестивалі. Залучення голлівудської зірки Себастьяна Стена та норвезької актриси Ренате Рейнсве німецька преса назвала «продюсерським розрахунком, який позбавив картину художньої радикальності». Фільму дали характеристику «Reißbrett-Kino» (кіно, створене за кресленням). Експерти зазначають, що замість глибокого занурення в психологію героїв, Мунджіу зіштовхує лобами зрозумілі кліше: «релігійний консерватизм» проти «холодного скандинавського лібералізму». Через це фільм виглядає не як авторське висловлювання, а як сухий судовий репортаж.
Німецька преса активно протиставляє «Фьорд» фільму Валески Грізебах. На думку німецьких видань (зокрема журналу Filmdienst), драма Грізебах працює з соціальним контекстом набагато тонше, поетичніше та чесніше. Перемогу «Фьорда» вони сприйняли як тріумф прямолінійного наративу над складною, напівдокументальною кіноформою.
Фільм Павла Павліковського «Вітчизна» (приз за найкращу режисуру) німецьки оглядачі оцінили винятково високо, назвавши його одним із головних шедеврів фестивалю. Профільні автори вивели картину на перше місце в міжнародному зведеному рейтингу критиків Screen International із рекордним балом 3.3 з 4. Німецькі критики оцінили те, як тонко польський режисер показав розколоту Німеччину 1949 року очима Томаса Манна, який повернувся з еміграції. Видання FAZ підкреслило, що фільм ідеально передає гнітючу атмосферу «мовчання та провини» повоєнного німецького суспільства. Взаємне відчуження бюргерів, які дорікають письменнику за втечу, та самого Манна, шокованого руїнами своєї країни, показано без фальшу. Кінопреса оцінила, що Павліковський уникнув звичного пафосу та показав Німеччину як «простір, де національний дух осквернено Голокостом і поділом на ФРН та НДР». Die Zeit (критикиня Катя Нікодемус) високо оцінила хронометраж фільму (всього 82 хвилини). Вона назвала картину «майстер-класом художньої дисципліни», де за короткий час режисер встигає препарувати всю складність Холодної війни та трагедію однієї родини.
Для німецьких ЗМІ рішення журі розділити приз за найкращу режисуру і не віддати фільму про Томаса Манна «Золоту пальмову гілку» здалося явною несправедливістю, оскільки в їхніх очах фільм «Вітчизна» був найсильнішим, найчеснішим і кінематографічно найточнішим висловлюванням про Європу.
Італійська профільна преса поставилася до підсумків 79-го Каннського кінофестивалю критично та з явним розчаруванням, назвавши рішення журі передбачуваним і компромісним. Додатковим фактором роздратування для місцевих критиків стала повна відсутність у основному конкурсі 2026 року фільмів суто італійського виробництва, через що преса оцінювала пальмарес (список переможців) з особливою пристрастю.
Провідні італійські кіновидання та оглядачі зійшлися на думці, що «Фьорд» — це найслабший фільм у кар’єрі румунського режисера. Критики зазначили, що, обравши для зйомок Норвегію та запросивши англомовну зірку Себастьяна Стена, Мунджіу пожертвував своєю фірмовою «румунською суворістю» заради універсального, згладженого європейського копродукту. Лунали оцінки, що режисер створив скоріше якісну соціальну теледраму, ніж проривне фестивальне кіно.
Цього року італійська преса одностайно підтримала фільм Джеймса Грея «Паперовий тигр», який став улюбленим фільмом італійських та французьких критиків.
Той факт, що журі проігнорувало картину Грея на користь Мунджіу, італійські видання назвали «естетичною сліпотою» і «небажанням нагороджувати живий, пульсуючий кінематограф».
Загалом, для італійської преси Канни-2026 запам'яталися як фестиваль, де переміг «європейський бюрократичний консенсус», а не художня сміливість.
Картину Джеймса Грея Paper Tiger відмітили за її глибокий психологізм, вірність традиціям класичного американського кінематографа та видатну операторську роботу. Критики називають Грея одним з останніх «традиціоналістів» Нового Голлівуду, який вміє знімати масштабні людські драми без використання спецефектів, постмодерністської іронії та модних фестивальних трюків. Журнал SentieriSelvaggi зазначив, що режисер «не судить своїх героїв, а співпереживає їм, оголюючи внутрішню кризу американської мрії».
Багато авторів висловили жаль, що «Золота пальмова гілка» не дісталася японському режисеру Рюсуке Хамагучі за його екзистенційну драму All of a Sudden, яка, наприклад, в данських рейтингах посідала значно вищі позиції, ніж «Фьорд». Вони вважали, що Хамагучі обійшли незаслужено, втішивши його лише розділеним призом за найкращу жіночу роль.
Правомірність і справедливість присудження Гран-прі фільму «Мінотавр» Андрія Звягінцева на 79-му Каннському кінофестивалі визнала переважна більшість міжнародних кінокритиків, назвавши картину одним із головних художніх досягнень цього року.
На відміну від спірної перемоги «Фьорда» в боротьбі за «Золоту пальмову гілку», рішення журі віддати другу за значимістю нагороду Звягінцеву преса визнала абсолютно заслуженим. Відомий критик Пітер Бредшоу з The Guardian, який жорстко розгромив фільм-переможець «Фьорд», прямо написав, що саме «Мінотавр» Звягінцева (поряд з «Вітчизною» Павліковського) став головною вершиною і справжнім хайлайтом всієї церемонії нагородження.
Критики AwardsWatch і Deadline виставили фільму найвищий бал, назвавши його «бездоганним консенсусним хітом фестивалю». Оглядачі відзначили, що це велике і безкомпромісне повернення майстра, а Deadline охарактеризував картину як «чудовий витвір мистецтва».
Представники Міжнародної спільноти кіноманів (Cineuropa) підкреслили обґрунтованість присудження премії, зазначивши, що журі змогло сформувати «чортівськи чудовий список переможців» саме завдяки тому, що вчасно розпізнало виважену, монументальну та глибоку форму «Мінотавра». Особливої ваги цій нагороді в очах преси додало те, що Звягінцев, перебуваючи в еміграції, зняв потужну метафоричну драму на тлі поточних подій. Його право на цей тріумф закріпилося емоційною 10-хвилинною овацією залу на прем’єрі та його резонансною антивоєнною промовою зі сцени під час вручення нагороди.
В українському культурному та медіапросторі сам факт включення фільму Андрія Звягінцева до конкурсу та присудження йому Гран-прі викликали передбачувану хвилю критики. Низка українських ЗМІ, профільних критиків і телеграм-каналів класифікували цей тріумф не як перемогу вільного мистецтва, а як прояв прихованого впливу «руського світу» на європейські інститути та небажання Заходу повністю ізолювати російську культуру. «УП. Культура» у докладному огляді прямо звинуватила Каннський фестиваль у багаторічній і сліпій залежності від російських авторів. Видання підкреслило, що наполегливе запрошення російських діячів в обхід протестів української спільноти — це спроба Європи утримати звичний «русский мир» у своєму культурному полі, навіть коли режисери в еміграції (як Балагов чи Серебренніков) видають відверто слабкі роботи. Звягінцева назвали «винятком, що підтверджує правило».
Видання Zaxid.net опублікувало аналітичну статтю під заголовком «Україна як маркер часу: що показують і про що говорять у Каннах», у якій детально розібрало, як європейський глядач сприймає завуальовані російські наративи. Портал звернув увагу на те, що сцена мобілізації в «Мінотаврі» викликала у європейців «жаль до росіян, яких женуть на війну». Українські журналісти вважають це класичним просуванням концепту «Росії як жертви режиму», що розмиває фокус з реальних жертв — українців. Особливий акцент було зроблено на тому, що у фільмі Звягінцева війна принципово не називається війною.
Визнаючи гучний політичний жест Звягінцева (заклик до Путіна зі сцени «зупинити м’ясорубку»), українські медіаоглядачі зійшлися на думці, що Гран-прі «Мінотавра» — це тріумф західного ліберального підходу до «хороших росіян». У публікаціях зазначається, що європейські інститути продовжують просувати ідею про те, що «російська культура не винна» і має право на головні світові майданчики, тоді як українське кіно (наприклад, драма Ростислава Кирпиченка «Весна», показана того ж дня) залишається на узбіччі уваги в напівпорожніх залах. Для українського інформаційного поля нагородження Звягінцева стало черговим підтвердженням того, що Канни не готові до «скасування» російської культури, а просування антивоєнних, але «глибоко імперських за своєю суттю рефлексій», залишається частиною західного культурного консенсусу.
Сам Звягінцев висловився досить лаконічно, але переконливо: «Мій меседж чіткий, — сказав Звягінцев, який живе у вигнанні у Франції, виданню Le Monde напередодні фестивалю. — Це пацифістський фільм, який виступає проти війни, розв'язаної проти України режимом Володимира Путіна».
Головні нагороди 79-го Каннського кінофестивалю:
«Золота пальмова гілка»: «Фьорд» (Fjord), реж. Крістіан Мунджіу (Норвегія / Румунія)
Гран-прі: «Мінотавр» (Minotaur), реж. Андрій Звягінцев (Франція)
Приз журі: «Приснене походження» (Das geträumte Abenteuer), реж. Валеска Грізебах (Німеччина)
Приз за найкращу режисуру: Павел Павліковський за фільм «Вітчизна» (Fatherland) — нагороду розділено
Приз за найкращий сценарій: Еммануель Марре за фільм «Notre Salut»
Приз за найкращу жіночу роль: Віржині Ефіра та Тао Окамото отримали нагороду за ролі у фільмі «Усе зненацька» (Soudain / All of a Sudden) японського режисера Рюсуке Хамагучі.
Приз за найкращу чоловічу роль: Еммануель Макк’я та Valentin Campagne (Валентин Кампань) вибороли перемогу за ролі у військовій драмі «Боягуз» (Coward) бельгійського режисера Лукаса Донта.
715