©
В інтрев'ю виданню yle президент Естонії Алар Каріс заявивив, що "у Європи була можливість посадити агресора за стіл переговорів [коли російські війська були відкинуті від околиць Києва досить близько до території Росії]. Тепер за стіл переговорів ніхто не йде. Рішення про територіальні поступки може приймати лише сама Україна. Проте Європі потрібен «план щодо Росії» як для мирних переговорів, так і для післявоєнного часу. Побудову цього плану потрібно починати вже зараз. Європейський Союз вклав в Україну справді багато. Не може бути так, щоб, коли настане момент, за столом переговорів опинилися США, Росія і, можливо, якась третя держава, а Європи не було взагалі. У нас мають бути ідеї та плани щодо того, як поводитися з Росією. Ці плани потрібно починати розробляти негайно, оскільки в ЄС процеси забирають багато часу".
Коментарі:
- Цікаво, що президент Естонії публічно визнає помилку через переривання мирних переговорів навесні 2022 року. Це був тиск з боку США, щоб продовжувати війну для ослаблення Росії. Європейські лідери продовжують той самий помилковий курс, згубний для України.
- Під час читання інтерв'ю президент здається прагматичним. Шкода, що у нас більше немає державних діячів рівня Паасіківі, який казав: «Для маленької країни головне не бути правою, а мати мир».
Довідка:
Юго Кусті Паасіківі (1870–1956) — видатний фінський політик, дипломат і банкір, який обіймав посаду президента Фінляндії з 1946 по 1956 рік. Він став головним архітектором нової зовнішньополітичної стратегії країни після Другої світової війни, спрямованої на виживання Фінляндії як незалежної демократичної держави в тісному сусідстві з Радянським Союзом. «Лінія Паасіківі» - це стратегічний курс зовнішньої політики Фінляндії, який базувався на принципах нейтралітету та підтримці стабільних, дружніх відносин із СРСР. Паасіківі вважав, що інтерес Москви до Фінляндії зумовлений передусім питаннями безпеки, тому Фінляндія має переконати сусіда, що з її території ніколи не буде вчинено нападу на Союз.
Фінляндія свідомо залишалася поза конфліктами великих держав у часи Холодної війни.
«Лінія Паасіківі-Кекконена»: Пізніше цей курс розвинув наступник Паасіківі — Урхо Кекконен (президент у 1956–1982 рр.), через що доктрина отримала подвійну назву. Кекконен додав до неї концепцію «активного нейтралітету», перетворивши Фінляндію на міжнародного посередника. На Заході такий підхід часто називали «фінляндизацією» — політикою часткової поступки суверенітетом (лояльність до Москви у зовнішній політиці) в обмін на збереження внутрішньої демократії та ринкової економіки. Довгий час ця «лінія» вважалася гарантом миру та добробуту Фінляндії. Проте після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році фінське суспільство остаточно відмовилося від цієї доктрини, обравши шлях вступу до НАТО. Згадка про Паасіківі свідчить про те, що частина фінів досі вважає дипломатію та «розуміння інтересів сусіда» важливішими за військову конфронтацію.
Юридичним фундаментом «лінії Паасіківі» став Договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу (фінською — YYA-sopimus), підписаний 6 квітня 1948 року в Москві. Цей документ на десятиліття визначив особливий статус Фінляндії як нейтральної держави, що перебувала у сфері стратегічних інтересів СРСР, але зберігала західну демократію. Фінляндія зобов’язувалася захищати свою територію у разі нападу з боку «Німеччини або її союзників» (під якими фактично мали на увазі Захід/НАТО) проти самої Фінляндії або проти СРСР через фінську територію. У разі виникнення загрози нападу сторони мали провести військові консультації, що давало Москві легальний інструмент впливу на фінську політику. Договір визнавав прагнення Фінляндії залишатися поза конфліктами великих держав. Гельсінкі не могли вступати до коаліцій, спрямованих проти СРСР. Фінляндія була змушена відмовитися від американської допомоги за «планом Маршалла», щоб не дратувати Москву.
Для Фінляндії цей договір став актом виживання. Попри обмеження суверенітету у зовнішніх справах, країна уникла долі держав «Східного блоку» (як-от Польща чи Чехословаччина) — вона не була окупована, зберегла багатопартійну систему та ринкову економіку.
Договір регулярно продовжували (у 1955, 1970 та 1983 роках), і він залишався чинним до розпаду СРСР, після чого у 1992 році його замінили на звичайну політичну угоду з Росією.
У 1958-59рр. віддбулася політична криза «Нічні заморозки» (Yöpakkaset), яка стала першим серйозним випробуванням для «лінії Паасіківі» після смерті самого Паасіківі. Цю назву вигадав Микита Хрущов, натякаючи, що відносини між країнами «трохи підмерзли». У 1958 році у Фінляндії відбулися парламентські вибори, за результатами яких було сформовано уряд на чолі з соціал-демократом Карлом-Августом Фагергольмом. До нього увійшли політики, яких СРСР вважав «ворожими» та занадто прозахідними (зокрема представники Коаліційної партії та крила соціал-демократів, що не симпатизували комуністам). Попри те, що фінські комуністи (SKDL) отримали багато голосів, їх не взяли в уряд. Москва не надсилала танків, вона використала економічний та дипломатичний шантаж. Радянський посол поїхав з Гельсінкі «у відпустку» і не повернувся. СРСР раптово припинив переговори про торговельну угоду на наступний рік та заморозив використання фінського кредиту. Для Фінляндії, чия промисловість була зав'язана на радянські замовлення, це загрожувало масовим безробіттям. Були скасовані всі заплановані культурні та політичні заходи.Фінський уряд не витримав тиску. У грудні 1958 року міністри від Аграрної партії (партія Кекконена) подали у відставку, що призвело до падіння всього кабінету Фагергольма. У січні 1959 року президент Урхо Кекконен поїхав до Ленінграда на «приватну» зустріч із Хрущовим. Після обіду в ресторані Хрущов заявив, що «заморозки» скінчилися, але дав чітко зрозуміти: Фінляндія вільна обирати будь-який уряд, але Москва залишає за собою право реагувати на його склад. Ця подія навчила фінських політиків правилу, яке діяло до 1990-х: в уряд не можна брати людей, які не подобаються Кремлю. Це стало початком ери домінування Урхо Кекконена, який переконав націю, що лише він особисто може гарантувати добрі стосунки з Москвою.
1961 року відбулася чергова криза, яка отримала назву «Криза ноти» (фін. Noottikriisi) — найдраматичніший момент у відносинах Фінляндії та СРСР часів Холодної війни.
20 жовтня 1961 року МЗС СРСР вручило послу Фінляндії офіційну дипломатичну ноту. У ній Москва вимагала негайно розпочати «військові консультації» (згідно з Договором 1948 року) нібито через загрозу нападу з боку Західної Німеччини та її союзників у Балтійському регіоні. Насправді ж реальні причини були внутрішньополітичними: Москва хотіла забезпечити переобрання президентом лояльного Урхо Кекконена. Його суперник, Олаві Хонка, мав підтримку широкої коаліції, яка прагнула більш незалежної політики від СРСР. В той час у світі тривала Берлінська криза, і Хрущов хотів продемонструвати силу на північному фланзі НАТО. Відразу після “ноти” фіни почали знімати гроші з рахунків та купувати продукти, побоюючись окупації або війни. Президент Кекконен поїхав на особисту зустріч із Микитою Хрущовим до Новосибірська. Хрущов погодився «відкласти» консультації, заявивши, що довіряє Кекконену і його здатності забезпечити мир.
Натомість головний суперник Кекконена, Олаві Хонка, зняв свою кандидатуру з виборів «в інтересах держави». Кекконен тріумфально повернувся додому як «рятівник нації», який відвів загрозу війни, і легко переміг на виборах. Ця криза закріпила те, що згодом назвали «фінляндизацією». Стало очевидно, що жоден фінський політик не може бути обраний без схвалення Москви. Фінляндія почала займатися самоцензурою: преса та політики уникали будь-якої критики СРСР, щоб не спровокувати нову «ноту». СРСР отримав фактичне право вето на внутрішні рішення Фінляндії.
Цей епізод часто згадують сьогодні, пояснюючи, чому Фінляндія так довго вагалася зі вступом до НАТО — страх перед «політичними нотами» з Москви жив у фінській дипломатії десятиліттями.
Алар Каріс - народився 26 березня 1958 року в Тарту. У 1981 році закінчив Естонську сільськогосподарську академію за фахом ветеринар. Після цього працював в Естонському інституті тваринництва та ветеринарії, а пізніше — в Естонському біоцентрі Академії наук. З 1987 року має науковий ступінь з паразитології; згодом як науковець зосередився на молекулярній генетиці та біології розвитку.
Алар Каріс одружений. Його дружина Сір’є Каріс (1956 р.н.) — директор Тартуського міського музею, у 2005–2018 роках очолювала Естонський історичний музей. У родині виросли троє дітей.
Кар’єра:
З 2021 — Президент Республіки
2018–2021 — Директор Естонського національного музею
2013–2018 — Державний контролер
2007–2012 — Ректор Тартуського університету
2003–2007 — Ректор Естонського університету природничих наук
1999–2018 — Професор Тартуського університету
1993–1998 — Науковий співробітник Університету Еразма Роттердамського (Нідерланди)
1992–1993 — Науковий співробітник Національного інституту медичних досліджень (Велика Британія)
1991 — Запрошений вчений Гамбурзького університету (Німеччина)
У серпні 2021 року до Алара Каріса звернувся спікер Рійгікогу Юрі Ратас з пропозицією висунення на посаду президента Естонії на майбутніх виборах 2021 року. Алар Каріс прийняв пропозицію, а згодом його кандидатуру підтримали обидві партії коаліції: Партія реформ та Центристська партія Естонії.
31 серпня 2021 року парламент Естонії в другому турі позачергової сесії обрав Алара Каріса Президентом. Вперше за тридцять років після відновлення незалежності Естонії вибори відбулися на безальтернативній основі.
146